Про говор галицьких Лемкiв (djvu)

Иван Григорьевич Верхратский

О чем книга

"На полудневозахіднім окраю обшару Галичини заселеного Русинами живе ядренний люд, привязаний твердо до віри і обрядів своїх праотців, котрого говор значно і вибитно ріжнить ся від прочих говорів галицкоруских. Ті Русини суть то так звані Лемки або Лемчаки. Заселяють они повіти Лїекий, Сяніцкий, Коросняньский, Горлицкий, Грибівский, Ясїльский і Новосандецкий а числять до 160.000 душ. Назву свою одержали від частицї на Лемківщинї загально вживаної лем, котра подекуди звучить також лен (пр. в Вв.) або нем (пр. в ПІ.) Частиця ся відповідає у Долів і инде вживаному іно, йно, но, словацкому Іеп, ческому ]ед, польскому ]'епо = тілько, лише, лиш, лишень іапішп, ішг. В Галичині назва Лемки була первістно прозивною, котра вишла вперше мабуть від сумежних Бойків. Оба тоті племена рускі взаїмно передразнювали ся: Бойки" називали своїх руских сусідів від частицї лем місто в Бойківщинї вживаного слівця лише „Лемками"; Лемки же своїх руских сусїдів від частицї бойе дразнили „Бойками". Тому то Лемки зарівно як і Бойки ще і тепер дуже нерадо чують від сусідів тоті прозивки і рішучо від тих назв зідпекують ся. Коли Лемка поспитати: „Ви Лемки?" — то відповідає він видимо обиджений з неохотою: „Мы Руснакы; маме язык выкладный ; Лёмкы то може дес дале, там мёдже Бойкы".